В недалекому минулому я перестав навіть переглядати отримувані поштою газети- реклами, газети-листівки-агітки. Для чого? Читаю тільки підписні видання. Та якось мій погляд зупинився на якомусь з виду траурному заголовку в газеті ЦК КПУ "Киевский вестник” від 6 серпня цього року. Цей заголовок був "впресований” крупним шрифтом: "ЛЮДИ, БУДЬТЕ ПИЛЬНІ! Звернення до інтелігенції, усіх громадян України”. Якщо це правда то матеріал був підготований та і підписаний учасниками антифашистського (з великої букви) конгресу інтелігенції (?) України, що буцімто відбувся в м.Київ, 21 червня 2013 р. І я прочитав цей матеріал. Мабуть тому, що він адресувався і "усім громадянам країни”.

Незважаючи на те, що викладені в цій праці проблеми виглядали "інкогніто”, відчувався певний стиль однієї знайомої особи, але ніяк не групи "конгресменів”: -

... загрозою ... наростаюча хвиля націонал-шовінізму й неофашизму, ... який утверджується в країні після контрреволюції 1991 року...

... коричнево-блакитна пошесть поширюється з Галичини в центр і на схід України, полонить різні верстви і шари населення, передусім людей знедолених, бідних, деморалізованих підступною політикою кланово-олігархічного режиму, що призвів до занепаду колись процвітаючої економіки...

... залишається русофобія... апологетика колабораніонізму...така ідеологія й практика руйнує менталітет і соціально- психологічний генофонд...

... більшість з вас у радянські часи здобула грунтовну теоретичну підготовку... радимо активізувати зусилля по роз”ясненню молоді звірячого нутра фашизму, переконливому висвітленню історичних переваг здобутків соціалізму, величі Перемоги...

Роз”яснення. Агітиція. Пропаганда. Комуністи без цього не можуть існувати, До скону. Так навчені в свій час. Десь там вони згадували і про вміння аналізувати складні суперечливі процеси. Але в цьому, останньому аргументі я дуже сумніваюсь. Вони ніяк цього не можуть із-за своєї фанатичної впертості. Вони навчені і чужі здобутки не бачити, не признавати. Бо сам Симоненко вдягається в імпортний одяг, запонки, годонники, телефони та інше -теж не вітчизняне. В його автопарку не знайдете ні одного "Запорожця”, чи "Москвича”. Тільки українські "народні” гроші справно бере, ніби за якусь виконану ним важливу роботу, без якої ( роботи ) Україна б не прожила. Рушій Української економіки та добробуту населення. Аналітика складних суперечливих процесів. Це дифузія по комуністичному.

Скільки літ і зим пройшло, як в усьому колишньому, побудованому вами таборі, в усіх західних соціалістичних державах скинули здобутий вашою ідеологією "рай”, що на протязі десятиліть тормозив всі життєві процеси. Албанія, Болгарія, Югославія, Румунія, Венгрія, ГДР, Чехословаччина, Польща. Як вражені хворобою корені пригнічують ріст і розвиток рослин, так комуністична суспільна зараза, культивована в тих державах, стримувала життєві процеси, вони не могли розвиватися вище рівня "розквіту” СРСР. Ми всі не розвивалися, ми потихеньку деградували. Вас це якраз і влаштовувало. Завдяки Вищим законам, прозрінню, розуму, комуністичний міраж в світі розвіявся, табірні колись держави надолужують втрачені із-за минулих "тормозів”можливості. В них це виходить досить добре. Про комуністів там ніхто вже й не згадує. Вони поза дійсністю. В нас -ні. Ми не можемо загоїти вражене колишньою хворобою коріння державної системи. Тому ми хиріємо досі. Доколи це буде?

Згадаймо ще одну людину. Це генералісимус Чан Кайші, державний діяч Китаю, що не сприймав комуністичний режим Мао Цзедуна, натомість побудував на острові Тайвань взірцеву, економічно розвинену, богату державу, що слугує прикладом державотворення і соціально-розвинненого суспільства. На зависть не тільки континентальної Китайської держави, але і цілого світу. Але як в ті часи всполошилося радянське керівництво, як обливало нечистотами зрадливих, антинародних "чанкайшистів”.

Інший приклад:- КПСС разом зі своїм "роботом” КГБ знайшли ячейку для пророщення соціалізму в південноамериканській Чілі і "посадили” в неї, в ту ячейку, можливо і невинного Сальвадора Альенде. Мабуть там виявилися розумні люди і з часом виправили ситуацію. Звичайно, в Москві оплакували загиблого іноконтинентального комуніста і проклинали підступного Піночета. На війні, як на війні.

Чи хтось лічив, скільки в різні періоди, в різні країни Москва вгахувала валюти, золота, індустріальних виробів та інших дорогостоящих цінностей. Все воно кудись ділося, втонуло, згнило, заржавіло, або просто зникло в дорозі. А дві подруги -Росія з Україною скніють в постійній нужді, зато з реальними признаками комунізму і олігархічними острівками капіталізму. Доколи воно так буде. Куди ми йдемо, коли прийдемо. Де ви, симоненківські вчені аналітики, де ваші прогнози на складні суперечливі процеси?.

Не люблю я цю роботу, за яку зараз взявся, крім того я зовсім не фахівець, без потрібної освіти, похилий вік та стенокардія-гіпертонія лякають, але важко терпіти такі дива, що робляться в державі, і ще важче -що пишеться і говориться. Наприклад, "антифашистські” конгресмени твердять, що революція 1917 року була святою, а ось події 1991 року вони вважають контрреволюцією, що відкрила дорогу націонал-шовінізму та неофашизму. А ті чудовиська так і пруть із заходу до столиці і прямують далі на схід. Вони навіть заважають чесному люду, будоражать його. Не дай бог ще досягти кордону з рідною Росією -виникне скандал за ескалацію небезпечної загрози.

Так то воно, так. Але чому такі досвідчені конгресмени разом з партійними босами не проявляють пильність, не виловлюють ту неофашистську потвору прямо в дорозі до столиці. Ви, бачу з тексту, знаєте їхній коричнево-блакитний колір. Добрі спеціалісти в змозі виготовити потрібні індикатори, щоб не тільки по кольору, але й по духу їх відстежувати. Навіть вночі. А далі залишиться пустячна акція — здавати поголовно тій правовій структурі, що безпосередньо відповідає за посягання на безпеку та цілісність держави, а також свободу громадян, включаючи комуністів, соціалістів і, навіть, регіоналів.

А вони все пруть та пруть на схід. Із заходу. А вони все йдуть та йдуть — державі і народу СМУТУ несуть. Коли я лише читав листа конгресменів мою пам”ять відразу почала бередити якась майже зовсім забута термінологія з російських шкільних підручників, що я вивчав під кінець сорокових років минулого століття. Російська мова тоді ще була не до кінця зрозумілою, та й часу пройшло майже сімдесят років, тому події "смутних часів” ледь жевріли в головній флешці. Сподіваючись активізації цієї флешки, я вичікував, та марно. Де, колли і шо витворяла та смута, залишалось для мене загадкою. Але ж є ще азарт. Обзвонив більше десяти високоосвічених друзів, але ті взагалі про це не відали. Ще якось підозріло, з ноткою співчуття випитували, звідки я це знаю. Та в школі вчив, та підзабув. А вони, мабуть тихенько, підозрювали щось інше. А флешка мовчала. Кажуть, що це добре, коли людина забуває непотрібну інформацію, звільняючи місце для свіжої, більш актуальної. Але-ж мені потрібна вона, ця інформація. Памятаю вірш Воробкевича " Мово рідна, слово рідне...”, Некрасова -”Все хорошо под сиянием луннім...”, Маяковського - "Поема о Советском паспорте...”, Коцюбинського — абзац (проза) з твору "Фата моргана”. А те, що тепер треба, не пам'ятаю. Іду в обласну бібліотеку, Там фахівці, там методисти. З літератури. І, звичайно- з історії. Вони всі піднімали від комп'ютерів очі і здивовано відповідали, що про це нічого не знають. Послужливо пропонували переглянути деякі твори, що я сам на них сподівався. Нічого. Вийшов на сухе, спекотне повітря і подумав, що люди так нічого мені не допоможуть

— вони не вчили, вони не знають. І тоді я вирішив не турбувати більше людей, а спробувати техніку. З'ясувалось, що в інтернеті розміщено "смутних” матеріалів по всіляких періодах тисячолітньої історії Росії, України та інших сусідніх держав, що вистачить на годину роботи на їх вивчення. Смути були барські, княжі, державні, династичні та інші. Вони викликалися рядом причин та факторів- глубоких духовних, економічних, соціальних і зовнішньополітичних кризисів. До цього часто приводила анархія, бунти, тривоги, мятежі, роздори, безпорядки, неустроєність громадського життя. Після революції 1917 року термін "смута” замінили інтервенціями та громадянськими війнами.

І я подумав ось про що. Після "контрреволюції 1991 року” (КПУ) в житті, чи існуванні нашої держави як ніколи зримі вищеперераховані небажані компоненти, навіть більше. Що там небажані, нестерпні, неподоланні, непереборні Цікаво, як би червоні, розові та голубі парламентарії нашої держави назвали те соціально-політичне явище, яке предки звали смутою, інтервенцією, громадянською війною. Дякувати Богу-останні поки-що відсутні, були лише після святої революції 1917 року. Не було в світі нації, яка б пережила подібне страхіття- голод, холод, повне розбалансування хоч якоїсь економіки і сільського господарства. Далі на тому фоні -звірячі репресії, знищення своєї ж нації. І це все чинили святі ідоли своєї держави з своїми невинними підданими. Це був єдиний очаг на планеті, єдиний полігон в нашій цивілізації, де одна нація була наполовину винищена руками своїх соплеменників.Мало того, це закономірно луснуло й по сусіднім народам-державам. Чи знайдеться хтось, що міг би заперечити вину комуністів в тодішній трагедії російського та інших народів, а також в наслідках, що супроводжують нас всіх до нинішного дня.

Смути, війни, окупайії чужих територій, загарбання інших народів, збагачення агресорів коштами здобутих цінностей, культурних надбань, полоненої робочої сили та інше. Все це було відомо людству якихось десять тисяч років. Про ці явища дуже багато написано в древніх юдейських писаннях Древнього Завіту. І не тільки. Якою б актуальною ця проблема не була, але людство дотепер ніяк не може відказатися від збагачення одної нації за рахунок іншої.

"А вони все ходять, смуту в народі наводять”. Вони пруть із заходу прямиком на схід. А куди ім ще діватися? Вони ж не винні. Їх притягує якийсь центр тяжіння, або ще якісь приємливі орієнтири. Якщо їх, цих смут”ян, чи неофашистів, там не відловлюють спецнази силових структур, значить -немає причин, все відбувається в правовому полі.

Чому так "східняки” недолюблюють, або, навіть, ненавидять "западенців”? Це запитання стосується і всіх старших братів — росіян. На протязі майже вісімдесяти років життя в моїй памяті склалося саме таке враження. Чому? Тільки-но російські вояки окупували суверенну територію Чехословаччини — Підкарпатську Русь, і поки батьки ховалися під час артилерійськоі перестрілки в безпечному місці, росіяни вкрали батьківський дорогий, новий велосипед " SHUMAVA”, костюм, шерстяну матерію, корчагу зі сиртом (spiritus) та інше. Через пару місяців, під час міжвладдя, росіяни на кожному кроці погрожували розправою : " Тебе что, советская власть не нравится”? Потім було мордування всіх селян в підвалі "КОМІТЕТУ” , щоб швидше вступити в цей клятий, нікому не відомий колгосп. З обійстя вивозили всілякий , з горем колись придбаний реманент, весь гній, насіння

, та та інше. Захисту не було. Плакали дорослі і діти. Прохання сусідів не сприймалися. Військовий місіонер в дубленці, кашкеті, галіфе, бурках з галошами, папкою та пістолетом на правому бедрі був невблаганним, навіть в оточенні купи заплаканих дітей. Йому навіть було не зрозуміло, чому плачуть діти. А вони, сердешні, плакали інтуітивно — раз плачуть батьки, значить щось робиться недобре, очікується біда.

Можливо конгресмени в своєму опусі не мали на увазі під терміном "з Галичини...” територію колишньої гордої Підкарпатської Русі-теперішньої Закарпатської області. Тоді це їх хоч трохи виправдовує. Але це скоріше випадок, лише не розуміння ситуації. Але є ще й інші аргументи людиноненависництва, злоби до інших, неоправданих звинувачень. Та, нехай би хоч як, якби це було об”єктивно. На тодішній території Підкарпаття під час війни діяло багато портизанських загонів, більшість з них -малих, незначних. В нашій місцевості діяв самий потужний і успішний загін Героя Радянського Союзу Олександра Васильовича Тканко, по професії -педагога. На протязі літа 1944 року Тканко перетворив загін на велике з”еднання. Така була доля, що ми одного разу зустрілися з Тканко в старому, дрімучому буковому лісі за Магурою, з деяким хвилюванням познайомилися, а потім ці зустрічі відбувалися майже кожного дня. Чому не кожного? На це були причини. Умови мого теперішнього знайомого- строга конспірація, Йому легко було мене в цьому переконати, бо і він боявся розголосу і мені строго наказав- навіть батьки не сміють здогадатися про наші зустрічі. Я витримав угоду до кінця дії з”єднання в нашій місцевості. Моєю задачею було спостереження за діями венгерських військ по підготовці акцій проти партизан. Останньою нашою зустріч”ю була в магазині "Гондя” в сусідньому селі Раково-там жив мій дід. Мій друг тоді оточив село зробив дуже вигідну для продавця закупку товарів, пригостив досхочу всіх присутніх в магазині сільських чоловіків-батькових друзів горілкою та пивом, розрахувався з продавцем, бо грошей мав багато з розгромленого венгерського лагеря "Бейла-тайня”, а тоді наказав допивати все заплачене, але навіть до порогу не підходити на протязі півгодини. Мене він ніби не впізнав. Я його прекрасно розумів. І ще одна деталь : не тільки до кінця жовтня 1944 року, не тільки в бездержавний період до 45 року, но загалом до 1950 року на території нашої Підкарпатської - Закарпатської області ніяких націоналістичних бандитських формувань, чи навіть одиноких бандитів не було. Виловлювали кагебісти одиноких хлопців, що ухилялися від примусого направлення на роботи в шахтах Донбасу. Можливо затримували деяких осіб, що не мали постійного місця проживання. Це було добре для звітності.

Ето біло недавно, ето біло давно. В третій декаді вересня 1953 року в одному з військових ешелонів із Свалявського зборного пункту в числі інших призовників нас повезли для проходження строчної військоваї служби. Куди нас везли не знав ніхто. Така специфіка. Вагонів було дуже багато і нас в кожному вагоні теж багато. Вагони-теплушки були так заповнені, що важко було дихати. Тому полозкові двері були постійно відчиненими. Ешелони, як правило, їздять повільно, часто вичікуючи та пропускаючи важливі та пасажирські поїзди. Проїхали Москву. Потяг прямує на схід. Похолодало. Далі Урал, Сибір. Там уже були морози, сніг. Щоб не замерзати, крали вуголь для буржуйок з вагонів на станціях. Проїхали Байкал, потім еврейську автономію (Біробіджан), паралельно Амуру на схід. Потім вдень проїхали грандіозний міст через Байкал, а за ним Хабаровськ. Далі ешелон повернув майже на південь, в бік Владівостока. На станції Манзовка поїзд залишив цей напрямок і знову поїхав на схід аж до тупикової Ворфоломеєвки. Там нас витряхнули з вагонів і змучених півторамісячною тряскою дорогою, замерзнутих розсадили в багато колон грузових машин і двинули далі на схід. Широка страна моя родная. Десь ночували, мерзли. Одного дня переїхали сіхотеалінський перевал. Лише одна машина злетіла на повороті вниз, єї зупинив міцний кедр. Помер лише один київлянин -син командира пасажирського літака. Весь ешелон був на похоронах. Були й згорьовані батьки загиблого хлопця. За перевалом тоді два дні назад всі були здивовані раптовою зміною зими, скажімо, на теплу осінь- тепле повітря гладить лице, зеленіє буйна трава. Потім було прибуття на певне місце, різні процедури, що перетворили цивільного призовника в молодого бійця. І аж пізніше було навчання довжиною в один з гачком, звання, рознарядка і ще дуже довга служба.

. Це був зумисно довгий відступ. Таких ешелонів із Закарпаття було багато відправлено того року на Далекий Схід. Це я знав точно. Мабуть дальневосточних призовників возили на захід. В той же час на Далекому Сході служило дуже багато середньоазіатців. Стільки їх служило в нашій області. Для чого робилася така громіздка і дорого-стояча возня? Тайна! Оскільки в кожному підрозділі, в кожній військовій частині того чи іншого гарнізону було багато Підкарпатських -Закарпатських земляків, то досить скоро всім нам почали набридати факти образ. Всі росіяни ніби зговорились і називали нас не інакше, тільки "бандерівцями”. Як міг, я почав перевиховувати тих нікчем, що крім сквернослів”я нічим не володіли. А одного разу в великій аудиторії звернувся від імені земляків до командира і про все розповів. Виказав такі аргументи, що всім росіянам треба знати історію, географію та інше. На території нашої області не було ні одного бендерівця, а також бандерівця. Якщо вони були в Галичині, то в нас про них і не чули. Крім цього я просив командира, щоб до нас звертались, як слід -звання та прізвище. І дуже строгий та справедливий полковник Бойко навіть подякував мені і пообіцяв з тої хвилини кожний випадок наказувати позачерговими нарядами на важку працю і гауптвахтою. І ось одного разу мене викликав командир і розповів, що був в дивізії на нараді і переговорив з командирами та політ-працівниками по поводу бендерівщини. Вони сприйняли проблему серйозно і пообіцяли викоренити її. В нас удача. А неофашисти все пруть на схід, як молодняк крабів до моря. Чого далі очікувати від западенців? Неокомуністи чогось бояться. Та ви в тандемі із своїми регіоналами боїтесь якихось крабів? Та один Колесніченко своїм гортанним риком всіх зупинить. За ним Олійник, Лукьянов, Чечетов, Богословська, Бондаренко та інші.

Чому так? Хто колись привив росіянам і з ними таку фанатичну впертість, таку дику злобу до всього українського. Подумайте лише по людські. Що вам поганого вчинив український народ? Та ж росіяни не в десять, а в сто раз більше вчинили зла для українців, ніж українці для старших братів. Але ж ви українців ніколи не називаєте молодшими братами

, а вони вас шанобливо величають старшими братами. Які все-таки наївні українці. Чому ви, брати, ПРИДУМАЛИ в односторонньому порядку "український націоналізм”?Чому на протязі більш ніж шести-десяти років термін "український націоналізм” зрівнюєте з армаггедоном, атомною бомбою, чи ще чимось страшнішим? Українці, наприклад, не засуджують російський націоналізм. Кожна держава світу має право на свій націоналізм, кожний народ має право гордитися своїм націоналізмом. Ви, брати, десятки разів на день, як в давнину молитву, повторюєте прокльони в бік українців. А вони вам нічого поганого і не робили. Українці не завойовували російські землі, не стріляли в ваших громадян. Ви ж завойовували українські землі, стріляли в людей і розстрілювали. Багато раз. Ви постійно вмішувались в українські справи. Яке ваше діло до того, що горстка західних українців боронила свою рідну, власну землю від німців. Боронила, як могла. Від німецького чобота. Чому, по якому праву німці хотять завоювати їхню землю, їхню батьківщину, їхній народ? І чому Росіяни хотіли того самого, чому не давали спокійно жити людям на своїй землі? І, якщо в непотрібній сутичці закономірно загиблі деякі російські вояки, що самі того хотіли, то росіяни вбивали не тільки підозрюваних в нелегальній діяльності, але знищували нізащо цілі села. Ви самі собі робили інструкції і закони для дій на чужій землі. Якщо тигр хоче завалити буйвола, а той захищається копитами і рогами, ранить нападника, то що він має звинувачувати жертву? Чи ви знаєте, скільки свого російського народу ви знищили на всіх фронтах громадянської війни в результаті післяреволюційної комуністичної смути.

Духовна, соціальна, економічна та політична кризи, пікетування та блокування, мітинги протестів на ті чи інші непродумані або незаконні дії уряду та багато інших проблем в державі. Як би ви, не комуністи зі своїми однодумцями, назвали ті "СМУТНІ” явища на фоні "контрреволюції 1991 року”, бо терміни "інтервенція” та "громадянська війна” давно застаріли. В своєму траурному опусі товариші конгресмени від КПУ апелюєте свої страхи до міжнародної спільноти. Хіба ви, такі чесні потрібні міжнародній спільноті? Що ви корисного вчинили для якихось спільнот, крім комуністичної фата моргани? Виринули в минулому столітті дві ідеології для двох схибнутих особистостей-фашизм і комунізм. Як тепер програма "Віндовс” для компютера. Але Гітлер не нищив свій народ, а Ленін зі Сталіним відразу почали знищувати свою-же націю. То давайте раз і назавжди знищити навіть память про ті давні явища. Існують багато держав, де десятиліттями про це вже не згадують, не травмують ними сучасне покоління. Хіба не так? Чому би не збирати конгреси примирення, без конфронтацій, виробити такі форми дії тих регулярних конгресів, щоб помирити назавди народи заходу, центру та сходу країни? Це давно треба було робити, але, не дивлячись на запізнення, ці заходи дадуть добрий результат. Хто це мав би розпочати? І матеріали бажано друкувати не траурним шрифтом.

Як подолати "смутні” фінансово-економічні часи в Україні? Була-б тільки воля. В короткий термін ми могли-б стати квіткою серед Європейських держав. І не треба буде кудись устромлятися, припрошуватись в якісь "союзи”. Вони будуть до нас свататися. Не треба нам накопичувати валютні довги для наших нащадків, не треба розводити таку ганьбу на цілий світ зі всякими інвесторами, що і самі не так багаті. Де таке можна побачити, що ми не можемо самостійно відремонтувати якийсь відрізок дороги, збудувати зовнішнього туалуту на території якогось санаторію, чи щось подібне. Мені колись давно сказав керівник штабу цивільної оборони області під час вирішення фінансової проблеми по розбудові інфраструктури закладу, що ми не такі бідні, як самі себе прибіднюємо. Він дістав потрібні кошти в облвиконкомі. Йому було легко, бо перебував тут на так званому "трампліні росту”з республіканського штабу. До чого це? Наша Україна -дуже богата держава в Европі, бо має достатній потенціал. І могла би бути передовою в економіці і добробуту населення. Але цього не дозволяє зумисно створена система.

Коштів в Україні більше ніж багато. Вони циркулюють по всіляким руслам, оминаючи міліони бідних українців. Кошти зосереджені в сотнях "мішків”, одні з яких сидять в уряді, парламенті та інших установах, а іншим і не обов'язково десь сидіти, їм не потрібні розпорядки роботи, вони вільні від всього галасу. Кошти є в кейсах, сейфах, банках. В різних банках, в різних країнах. Але існує, мабуть, якийсь феномен, що приводить багатих людей до якоїсь психологічної мутації. Вони в майбутньому ніщо і нікого не признають, вони не ганьбляться своєї скупості і гордості, вони не замічають бідності навколо себе, не шкодують бідних. Вони навіть не усвідомлюють того, що вони і їм подібні винні в народній бідності, що вони по суті і обікрали інших, що вони боржники перед народом. Якби ті мішки взялися за розум і совість, то на протязі року можливо було-б обновити всю інфраструктуру країни з більшим розмахом, як перед олімпіадою. І робочі місця з”явися-б, перепало би щось і пенсіонерам, а самі мішки теж дістали би моральне задоволення.

Велику користь дало би скорочення на половину кількість депутатів ВР. Щоб не відбувалися в ВР такі непорозуміння, як на будівництві Вавілону. Тоді там був би спокій, бо на половину менше б скандалили, не розмахували б кулаками, не голосували б за інших- заважали б перегородки, не блокували б трибуну. Працювали б всі плодотворно, бо були би в два рази збільшені умови праці, закони приймалися без проволочок. В решті-решт так має статися. Тоді наступить в державі мир і злагода.