ХТО   ПРИХОВУЄТЬСЯ ?..

Чи не вперше редакція газети " Р И О " за 5 січня 2013 року ознайомила читачів з дійсно цінною інформацією щодо назв вулиць Ужгорода. Матеріал дійсно цікавий і, звичайно-ж, доповнення і уточнення відомостей по цій проблемі піде на користь. Особисто я вірю, що доцієї справи долучаться знатоки тієї справи і громадськість. На жаль я не зміг своєчасно виказати свої міркування і я не є фахівцем.                                                                                                                         Радує хоча-б те, що хоча б назва міста, не зважаючи на численні набіги всяких завойовників впродовж багатьох століть, збереглася донині. Доля виділила Ужгороду і дуже гарну та благодатну географічну місцевість. Ця Підкарпатська ( не Закарпатська) місцевість ніби оберігається Всевишнім. Тут дуже гарні кліматичні умови, майже нема серйозних природних катаклізмів, температурні показники близькі до субтропічних, іноді вищі ніж в деяких регіонах розташованої південніше Угорщини.

Але не поталанило "варошові” в іншому. На протязі радянських десятиліть ніхто не питав горжан, чи інших людей краю чиїми іменами "обляпувати” фасади будинків міських вулиць, вулиць, що мали свою історію, свою пам”ять. Всі ми, разом з гостями міста, проходячи з одного квартала в інший, повинні повинні уявляти собі, що ми в Тулі, чи Воркуті.( Була-ж в нас вулиця Тульська, не відомо в честь чого.) До слова, чому якийсь розумник змінив її на вул.Загорську. Це за якою горою? Звідкіля він мав тоді дивитися, або ми маємо дивитися зараз, щоб єї розгледіти? Чи не краще було-б тоді назвати її, наприклад "Західною”, тим паче, що неподалік по периметру є вул. Північна, що є реально. І ще

-колишню радванську вул. Кольцова звали не інакше, як Кольцова з наголосом на "а” (або Кольцевая).

Мені іноді здається, що в мене хибне "мьішлениє”.

Але йде на розум і така думка, що людина, іменем якої хочуть назвати вулицю якогось міста, мала-б при житті хоча-б знати про існування того міста, бути його гостем, щось добре вчинити для нього, побудувати, прислужитися. Шандор Петефі був гарним поетом, земляком, був гостем Ужгорода, проживав за спиною теперішнього пам'ятника, добре відзивався про ужгородців. Володимир Погорелов своєю довголітньою працею на благо міста і людське ставлення не тільки до підлеглих, але і до всіх горожан, заслужив такої почесті.

Чи не найбільшу шану ужгородців і жителів краю заслужив визначний доктор свого часу закарпатець Андрій Новак. Він не тільки заснував належну медицину в краї, але і наполегливо розбудовував корпуси майбутньої обласної лікарні. Закономірна для нас добра пам”ять Едмунда Егана, Георгія Кирпи, графа

Плотенія (тут треба мабуть уточнити -якого, чи не сина, що зустрів в В. Лазах Радянську владу, що його за повагу до людей повністю розорила), та інші.

Приємно, що знайшлись місця для увіковічнення їхніх імен на стінах будинків нашого міста. Подібних імен людей, що все своє життя посвятили розбудові міста та покращенню життя людей існує сотні. Вони є не тільки в Ужгороді, але і цілому світі. На жаль їхніх імен не можуть пригадати ті люди, як правило "прибульці”, що обвішують стіни будинків нашого міста чужими іменами, своїми земляками, які і не знали про існування якогось Ужгорода. Вони, ці люди при уряді принижують гідність корінних вихідців нашого краю, що дійсно заслужили своєю працею гідної поваги земляків. Якщо б хтось прислухався до порад, то слід чим скоріш вивільнити місця для пам'ятних таблиць на вулицях міста таким постатям, як особливо многострадальному письменнику краю минулого століття (майже цілого) Юрію Івановичу Станинцю (05.09.1906 -11.04.1996), та Петру Петровичу Цібере (уроженець с. Залуж), що впродовж багато років був відповідальним членом Чеського уряду(і в еміграції в Лондоні). Особисто йому належить сама ідея і організація Чеського військового корпусу генерала Л. Свободи з числа політв”язнів і полонених громадян Чехословаччини, в т.ч. і Підкарпатської Русі. За значну допомогу в війні Радянська держава віддячила йому Гулагом. Помер на батьківщині. Невідомих для чиновників, але гідних кандидатів знайдеться набагато більще, ніж місць для пам'яті.

Натомість навіть на теперішній час, після згадуваної реформи з вивісками назв вулиць залишено чомусь багато сумнівів стосовно конкретних імен. І це без лишніх сентиментів, це

-реально. Зрозуміло, що заміна назв вулиць не тільки заміна табличок. Це фінансові ресурси, узгодження з населенням, але найголовніше — воля і компетентність авторів реформи. Колись цей Гордіїв вузол треба рубати.           Історія історією залишається. І добре було-б знати цю історію добре і почитати пам'ять про гідні історичні події. Але на мою окрему думку першочергово це має стосуватися історії рідного краю. Але для чого нам три російські флотоводці позапрошловікової давнини (Нахімов, Можайський, Макаров), декілька червоноармійських командирів громадянської війни і ін. (Котовський, Пархоменко, Багратіон, Сергій Лазо), декабристи, революціонери та ін.(Бабушкін, Бестужев, Галицький, Многогрішний Демян, Дмитро Донський, Добролюбов, Добрянський, Єрмак, Кармелюк), казахський акин "Джамбул”, що виспівував двох соколів- Леніна та Сталіна і нас з Вами -соколят, невизначні другодержавні письменники та ін. митці, а також учасники бойових дій( Юлія Жемайте, Шота Руставелли, Алішер Навої, Верещагін, Айвазовський, Балудянський, Бажан, Белінський, Анкудінов, Боженко, Бородін, Ватутін, Врубель, Галан, Гарайда, Герцен, Говоров, Грибоєдов, Дейнека, Галицький, Короленко, Кармелюк, Кошовий, Маресьев, Нікітін, Огарьов, Осипенко, Островський(драматург), Павлович, Панькевич, Пестель, Плеханов, Попов, Пржевальський, Рєпін, Радіщев, Разін, Рилєєв, Сеченов, Успенський, Тельман, Щедрін). До цієї когорти хочеться додати і нашого земляка О.Борканюка, На моє переконання він нічого доброго не вчинив ні для Ужгорода, ні для Підкарпаття. Скоріше навпаки. Здобувши освіту в Чехословацькій державі, продовжив єї в Радянському Союзі, де був завербований росіянами, а далі -виконував вказівки зі Сходу. Дякуючи найдемократичнішій системі і лояльності рідної країни, будучи членом парламенту Чехословаччини, він до цього ще виконував роль легального першого секретаря комуністичної партії Чехословаччини в нашому краї. Під його особистим керівництвом проводилися збори первичних організацій, а головне -демонстрації протестів в різних районах краю. Не враховуючи того, що в результаті численних реформ уряд країни домігся найкращих умов життя в краї на фоні інших країн Европи, Борканюк постійно підбурював народи Підкарпаття на відрив від своєї держави під виглядом автономії з подальшим вступом в СРСР, або Західноукраїнської держави -так званої Карпатської України. І процес пішов. Завдяки підступності окремих озброєних членів Сойму, той був змушений піти на вимоги. Так в Хусті швиденько виникла Карпатська Україна з незрозумілими гімном, прапором і гербом.

Вона проіснувала приблизно годину і мала великі втрати.Не тільки людські, але, насамперед, державні. А далі Борканюк допустив ще більше помилок,

що коштували його життя і неурядиць в подальшій долі краю, що призвели до повного розриву між Підкарпаттям і Чехословаччиною, вступу в омріяний кимось рай, примусової колективізації і позбавлення власних земельних ділянок для сім”ї, що дало початок голодовкам. Людська память в селах ні в якому разі не дала б згоду на те, щоб на стінах їхніх будинків влада прикріпила таблички з прізвищами колишніх "емісарів”, з папками під піхвою, в кашкеті, напівшубі, бурках з галошами і обов”язковим пістолетом на поясі. Я памятаю плач старих людей, а відтак і дітей, що усвідомлювали свою приреченість без інвентаря, насіння і навіть всього затованого за зиму гною для добрива. "Тебе что, Советская власть не нравится?”

Назви дійсно мають важливе значення, але кожна людина розуміє, що вулиці мали би бути в належній якості. Крім цього немаловажне значення має розумне планування і будівництва вуличних мереж. Натомість в Ужгороді ніколи цим не займались. Міська архітектура просипалася вже тоді, коли місця для майбутніх вулиць залишили забудовники між так-сяк натиканих особняків. Взірцем розгільдяйства може слугувати весь масив державного та приватного будівництва між вулицями Собранецькою (Аеропорт) та Тімірязева (м-р "Шахта”). Знайдіть на Червениці хоча-б одну пряму вулицю. Починаючи з вул. Грибоедова. Далі до Університетської. А далі ще гірше. Проїдьте по вул. Північній до красивих п”ятиповерхових корпусів НПО "Реабілітація” ( астматична клініка ) республіканського значення. Якраз ця клініка знакова тим, що в ній проходять кожноденно лікування сотні стаціонарних хворих з СНГ (вони кожноденно змінюються новоприбулими, згідно путівок), що добираються в оба боки до цього лікувального закладу міським автобусним сполученням від залізничного і автубусних вокзалів і мікрорайонів міста. Хто цієї ситуації не бачив, не випробував на собі, не зрозуміє всьої проблеми. А глобальна проблема в тім, що всі вулиці і вулички по Червениці і Кальварії повторили так звані "возові путі” ще з часів розпаду Австровенгрії. Вони є кривулястими як по сліду спорожнюючогося на ходу бика -так говорили колись сільські люди. Ті путі-дороги були давно стихійно протоптані возами виноградного господарства на протязі багатьох десятиліть. Тепер так і петляють всі вулиці "в різні боки”. А так зване "царське село” полонило навіть існуючу в давні часи дорогу по верхівці Кальварії від цвинтаря аж до протилежного кінця гори, до лісу. Ото зараз до "Реабілітації” від центру міста ніяк не доберетеся. Автобусний маршрут туди майже не приживається, бо єдина вул. Північна годиться хіба що для місцевого під”їзду всюдиходами до тутешніх котеджів.

На мій погляд вул. Грибоєдова(чому), де розміщені лікарні та інша інфраструктура мусила бути більш привабливою. Далі, від єї верхнього кінця могла бути проложена чудова, без численних спусків, підйомів та поворотів, строго горизонтальна вулиця до корпусів університету, а далі -теж горизонтально -до "Реабілітації”. В свій час це було більш ніж реально. Тепер ще існує мабуть остання можливість проложити дорогу до "Реабілітації” через все одно пропадаючий під забудови ліс, що так потрібен для парку асматично залежним хворим цього лікувального закладу. Тому дуже необхідно обладнати розв”язку на окружній автотрасі в двохстах метрів від перехрестя на коньячний завод (на узгір'ї біля ставка), а звідти майже без підйому до самого медзакладу. Це значна альтернатива існуючій багатокілометровій дорозі через "бам”.