ВІКНО В МЕДИЦИНУ

 В минулому сторіччі, а, мабуть, в першій його половині, існувало таке повір'я, що всі перукарні є найкращими і швидкими розповсюджувачами всіляких новин в місті. І це було правдою, звичайно, лише для тих людей, що їх відвідували. Були збої і в актуальності розповсюдження інформації цим шляхом тому, що не було потреби клієнтам постійно заходити до перукарні, а значній частині людей не було потреби в цьому зовсім.

Тепер інформаційна робота ведеться цілодобово в межах цілого світу як в паперовому, так і електронному форматах. Але в межах міста і тепер значну роль відіграє усний обмін всілякими новинами, наприклад, в міському пасажирському транспорті. Тут Ви почуєте інформацію на всякий смак, починаючи від непорозуміння доцільності зростання кількості банків і аптек в такій скрутній економічній і соціальній ситуації до незадоволенням все загребущими чиновниками, урядовцями і олігархами. Розмови про аптеки та лікарні ведуться на всіх міських маршрутах, але найбільше -на 8, 24, 27 та 58. Медицинська тема нікого не залишає байдужим, іноді подібні "хождения по мукам” оповідаються скрізь сльози. І всі вони подібні: як по черзі людина опинилася нарешті в кабінеті лікаря, як визначався” невтішний діагноз, після чого в якійсь "лояльній” аптеці вигрібала з гаманця геть всі гроші хоча-б за частину призначеного "здоров'я”. Тепер залишилося сподіватися на те, що "хосна” від добутого "чомага” буде більше, ніж хиби.

Якщо ми мали-б час і терпіння, ми давно би засвоїли таку закономірність, що всі придбані в аптеках ліки мають двояку властивість -лікувати і калічити. Достатньо уважно прочитати вкладку-інструкцію для медичного застосування препарату, і не одну, а з десяток,-до різних, придбаних Вами ліків, то стане боязко їх використовувати. Справа в тім, що людина - це самодостатня, саморегулювальна і самооновлюючася система, що складається з багатьох складних систем. Ці всі системи працюють ніби окремо, кожна з них виконує необхідну складну роботу, але вони тісно взаємозв'язані, бо їхні функції фізіологічно залежать від інших. Одну з головних ролей виконує сердечно-судинна система. Це — транспортний засіб, що забезпечує "будівництво” і життєдіяльність організму людини. Ця система транспортує разам з кров'ю і діячі речовини всіляких лікувальних засобів до всіх систем і захворілих органів. Так ось не тільки самі виробники придбаного нами "здоров'я” і керівники фармімперії, но і міністерство охорони здоров'я признають сумнівний успіх цих засобів. В інструктивних обкладинках так і вказано, що в результаті лікування на Ваш організм можуть посипатися: слабкість, нудота, блювання, запаморочення, діарея, холодний піт, блідість, синюшність слизових оболонок, судоми, галюцинації, збудження, порушення свідомості (це до таблеток від кашлю), серцева недостатність, інфаркт міокарда, інсульт; запаморочення, безсоння, збудження, втомлюваність, судоми; порушення зору; порушення слуху, шум в вухах, виразки і кровотеча в шлунково-кишковому тракті та багато інших острашок, що можуть стати реальністю ( ІМЕТ -протизапальний та проти-ревматичний засіб в таблетках). Мабуть немає ні одного медичного препарату, щоб супровідна інструкція не пообіцяла якихось ускладнень, особливо тим, що вже мають протипоказання.

В амбулаторній карті пацієнта, що проходив клінічне обстеження і діагностику на стаціонарному лікуванні отоларінгологом (ЛОР) була зроблена відмітка про появу на слизовій ротової порожнини кондидів- (кондидоз). Палатні лікарі в цьому діагнозі завбачили непорозуміння-звідки в роті взялися кондиди. Через деякий час пацієнт сам, перечитуючи інструкцію до алергічного інгалятора "Беклофорт” виявив попередження на цю побічну реакцію і рекомендацію боротьби з нею, після чого кондидозу вдається уникати -достатньо регулярно після інгаляції полоскати водою ротову порожнину та використовувати ефі-зол.

Лікар-стоматолог багаторазово рекомендувала пацієнту видалити пломбований чотирикутний зуб, мовляв від нього почнуть "сипатися” сусідні зуби. І якось цей пацієнт погодився, швиденько зробили рентгенівський знімок, лікарка підморгнула, мовляв "правильной дорогой идем”, вчинила пренеприємну ин”єкцію лідокаїну, порадила прикласти долоню до лиця і чекати, поки затерпне. В той час до кабінету сміливо зайшла елегантна жінка, радісно і гучно привіталася з лікаркою і вони довгий час розмовляли. Коли відвідувачка пішла, лікарка підійшла до пацієнта, взяла кліщі, пристосувала їх до зуба і … хрясь. Тоді вона сіла на стілець і довго розглядала зуба, що так і був затиснутий в кліщах, а тим часом її обличчя ставало блідим. Тоді вона взяла знімок, подивилася на один його бік, потім на другий і все стало ясно. Із-за неуважності вона видалила здоровий зуб замість хворого. Це, звичайно, збентежило і пацієнта, тому на запитання лікарки, чи буде він скаржитися, він, мабуть, під впливом задоволення кінцем страху видалення зуба, запевнив лікарку, що за одного зуба не скаржитиметься, але за умови - вилікувати і запломбувати цього «винуватця», що залишився замість здорового, нехай до певного часу попрацює за нього. Так було і зроблено. Пролетіло тридцять п'ять років, проходили процеси часткових протезувань, але той зуб-щасливчик дотепер стоїть на своєму місці, як "раритет”, і не тільки,- він по своїй звичці ще й виконує свою роботу.

Як часто буває, новосели крім доведення до кондиції своєї квартири, часто, прискорюючи загальну "параду”, самотужки виконують роботу благоустройщиків,- впорядковують і навколишню територію. Між квітами в посаднику під вікном росло гарне по формі стовбура молоде дерево терносливи — аличі. Впорядковуючи крону за допомогою

садових ножиць, чоловік раптом відчув сильну біль в суглобі середнього пальця руки. Гострий шип не тільки глибоко пройшов в м'яз, але й одразу відломився під шкірою пальця. Від цього, здавалося-б, несерйозної травми палець почав сильно боліти, чомусь замітно в здувся, і якось, ніби паралізований, був ограничений в рухливості. Через якийсь час палець почав розпухати. Травматолог міської поліклініки звичним способом оформив "потрібні” препарати, вчинив потрібну ін'єкцію і ... виконав відповідну операцію. Коли пацієнт зліз із операційного стола, лікар пояснив, що видалив кусок дерев'яного шипу, заклав дренажну трубку для витоку ймовірного гною, і побажав швидкого оздоровлення пальця. Радість була короткою. За ніч палець ще сильніше розпух і сильно болів. З простої цікавості пацієнт розмотав пов'язку, не виявив ніякої дренажної трубки, що, по його розумінню, могла випасти і мала б не допускати нариву. Але палець був дуже опухлим, болючим, почервонілим. І знову — до лікаря. Під час аргументації міста сильного болю пацієнт замітив і показав лікарю на досить добре видиму чорну пляму в глибині пухлини, що була в значній далині від місця попереднього оперативного втручання. Знову ін'єкція і операція. Після цього пацієнту дійсно показали велику частину гострого, ніж голка, але товстого, шипу, довжиною чотири міліметри. Через декілька днів палець повністю загоївся. Залишилась пам”ять.

Пацієнт виявив на шкірі рук від внутрішніх сторін локтевих суглобів до ладоней округлі червоні пятна в діаметрі до одного сантиметра. Згодом в декількох місцях ці пятна поступово з'єднувалися в суцільні підшкірні крововиливи (синяки). Лікар-дерматолог приписав, як пізніше вияснилось, самі ефективні препарати в виді таблеток і мазі. Через декілька днів довелося знову відвідати лікаря : на середині спини появився висип дрібненьких дуже лоскотливих цяточок, на задній частині шиї — табун великих прищів, а, головне -тільки на одному з бедер приблизно в місці, де робляться ін”єкції,-групу твердих підшкірних болючих утворень, величиною з зерна фасолі. Були відмінені ці препарати, а взамін призначений нейтральний препарат в таблетках "Аскорутин”. Після цього побічні патології були подолані, а, завдяки аскорбіновій кислоті (вітамін С-є в шипшині) і рутину (вітамін Р -є в свіжо завареному чаї) так звана "ломка судин (капіллярів)” була вилікувана і підтримується за допомогою періодичного вживання "аскорутину”.

Пацієнт по вирішенні якоїсь проблеми в поліклініці зайшов до знайомого хірурга та й

розповів, звісно з іронією, що, на відміну від інших мужчин, що обзаводяться рогами на голові, в нього "откуда ни возьмись” (Задорнов), подібний ріг виріс на середньому пальці лівої руки на відстані одного сантиметра від основи нігтя, з боку вказівного пальця. Кінчик того рога поступово підростав, ніж ніготь, і гострим кінчиком колов сусідній палець, чіплявся за різні предмети, наприклад, в кишені, а також декілька разів,будучи нахиленим в бік кінця пальця, то з того боку траплявся кровоточащий розрив шкіри. Ото-ж цей ріг постійно дошкуляв і іноді приходилось відрізати і шліфувати гострий кінчик. Хірург серйозно підтвердив думку пацієнта ні в якому разі не рішатися самостійно видаляти цей ріг без спеціаліста і не гаяти час. "Рогоносець” з радістю погодився — нарешті та проблема відпаде. Швиденько медсестра змайструвала рецепт -незрозумілої форми і змісту писульку і, -"гонем” в аптеку. Тут було отримано два шприци, дві ампули лідокаїну, два змінних леза до скальпеля, рулон бинта, пачка вати, лейкопластирь, якісь флакончики та інше.

Коли пацієнт повернувся в кабінет з пакетом «здоров'я», хірург наразі намітив час появи слідуючого дня на «акцію».В обумовлений час хірург з закладеними за спиною руками «шпацірував» туди-сюди по коридору і швиденько проінформував пацієнта, що чекає якусь відомчу перевірку і велів прийти через день. В слідую-чий термін хірург зауважив, що неважно себе почуває і переніс аудієнцію на наступний тиждень. Тоді наступив час, що пацієнт не міг по стану здоров'я йти на операцію. Якось в помивочний день, як завжди, на протязі майже шістдесяти років, обрізую-чи чоловікові нігті, дружина завела ножиці під самий уголок нігтя середнього пальця, чиркнула ... і пацієнт скрикнув від болі і смикнув руку, як від електрики. В момент на місце появи крові був притиснутий ватний тампон з одеколоном, дружина обмотала легенько бинтом і після сварки про це забули. Пов'язку зняли лише через два дні, бо не мішала. Ранка була сухою — гладенький, вгнутий кратерок овальної форми, по периметру- світла полозка шкіри, а посередині лише розова цятка м'язової тканини. Перев'язка була непотрібною. Але цікавим було те, що на протязі цих днів мене не турбував ріг. Такого раніше не було. Тоді почався "великий сміх” між пацієнтом і дружиною. Ще на протязі тижня кратерок загладився зовсім, з”явилася нова однорідна шкіра, колишній ріг залишився хіба-що в пам'яті. Теперішнім часом місце колишнього рога неможливо навіть виявити. Але "чомаг” з операційним набором зберігається, як важлива реліквія.

Дівчині було років вісімнадцять. Середнього зросту, струнка, злегка худорлява. Її лице теж здавалось худим, але як дивитися разом з волоссям, а воно було темно-сірим, то -в самий раз. Вдягалася дуже модно і ніби ніколи її наряди не повторювались за декілька днів. По-ходка в неї була не звичайною : йшла рівненько, не гойдаючись, голову вона тримала так, що могла на ній носити м'ячик чи шарик і той не впав би. Зустрічались ми лише на алеї Ленінградської набережної. Передбачав я, що жила вона в районі стадіону "Спартак”, а ходила в бік тодішнього центру, що в усі часи звався "Корзо”. Але я там єї ніколи не бачив. Декілька разів вона йшла з матір'ю, чи сестрою і по тій-таки алеї. Ми не були знайомі, але щоразу при зустрічі на мить заглядали одне одному в очі, При цьому вона ні на один градус не повертала голови, ніж манекен. Можливо я б колись заговорив з нею, чи, навіть, познайомився, якби вона була блондинкою.

Тоді було зовсім по іншому. Вона йшла сама по алеї в бік центру. Як завжди. Не пам'ятаю чому, але я йшов назустріч не по алеї, не по дорозі, а по тротуару від пошти до банку. Ще здалеку дівчина почала поступово повертати голову в мій бік, бо самі очі не могли забезпечити їй такий угол бачення. По мірі зближення той угол збільшувався і, звичайно, вона сильніше повертала голову. Це мене чомусь і злякало. Вона йшла машинально, "на автопілоті”, під ноги, звичайно, не дивилася. Тим часом ми зближались. І, хоча доріжка алеї була ідеально гладкою, відшліфованою мільйонами ніг, я сильно відчув тривогу. З кожною секундою я відчував, я вже був впевнений, що дівчина впаде.Можливо краєм ока вона вловила наближення зустрічної людини, що єї могло налякати, вона якось запуталася ногами, впала на коліна і сперлася ладонями в доріжку. Якісь жінки їй допомогли звестися, заспокоїли. Мода на довгі платя в пятидесяті роки захистила коліна, а ладоні вона ще довго розтирала з допомогою платочка. Час мінявся, мінялися умови для прогулок, чи походів по місту з інших причин, рідшими стали і зустрічі з незнайомкою, а згодом зовсім загубилися в часі. Але цей випадок не забувся, часто зринає в пам'яті разом з чувством винуватості.

Одного разу під кінець дня мій самий лояльний дачний сусід запропонував поїхати з ним на машині в місто за покупками продуктів. Я легенько відмовлявся причиною втоми і відсутністю потреби продуктів, але дружина порадила таки скласти сусідові компанію на одно-годинну подорож. І ми поїхали. Уже в дорозі в моїй уяві виринула зустріч в дорозі з нашим сином, що прямуватиме до нас на дачу. Хоча він приїздив рідко, але я впевнився в видінні зустрічі десь посередині відстані до міста. Я просив сусіда бути уважним, щоб не пропустити зустріч. Сусід посміювався з моїх слів, але теж став пристально роздивлятися зустрічні машини. Мене турбувало лише те, що син може не встигнути доїхати до переїзду, і невідомо хто з нас по якій вулиці про-їздитиме. Тому я хвилювався і це смішило сусіда.

Ми проїхали Н.Солотвино, Глибоке, В. Лази, Підгорб (проводилось будівництво траси), Барвінок. Сусід вже почав тихенько підтрунювати з мене : де, мовляв, Слава ? І ось тут- між Барвінком і Дравцями в двохстах метрів перед нами виринула на зустрічній смузі машина сина. Сусід блимнув фарами і різко загальмував. Син теж зупинився напроти нас.

Ми переговорили ситуацію, уточнили потребу закупки, після чого син поїхав на дачу, а ми з сусідом повернулись пізніше. Під час колективної вечері сусід не міг вгамувати подив від мого передбачення.

Через рік, чи два я проходив курс лікування гіпертонічного кризу в кардіологічному відділенні міської лікарні. Одного разу в кінці коридору, біля відчиненого вікна зібралося багато курильщиків. Напроти вікна, по всіх пагорбах, як на долоні виднілася панорама з

десятками приватних будівельних майданчиків. Всі будівельники поспішали. В кожного були свої причини, свої устремління, свої мрії чим скоріше вправитися з будівництвом. Відносну тишу за відчиненим вікном порушував лише натужний гуркіт "камаза”з великою батареєю залізо-бетонних плит, що ледве долав підйом до участка десь на півкілометровій відстані від нас, спостерігаючи за ним.

Аж ось машина заїхала на будівельну площадку, вчинила маневр на потрібне місце біля межі. Загуркотіли механізми зчеплення і двигун переведено на високі оберти. Поволі почав підніматися вгору завантажений плитами кузов. І тоді я голосно, щоб всі чули, сказав : "Стоп. Він зараз звернеться на бік”. Всі зрозуміли про що йдеться, бо спостерігали тільки за машиною. Вони вмить замовчали. А машина тим часом, як в кіно, почала клонитися на лівий бік, поки не лягла плоскістю на землю, а вся батарея бетонних плит розсипалася веєром. І лише через декілька секунд по уклону гори прокотився гуркіт і скрегіт від металічного кузова та плит -швидкість проходження звуку в тисячу раз менше швидкості зору. Всі дивилися на мене, ніби я якийсь диверсант, чи володію магічною силою і винний в аварії. А сила, чи секрет не в магії, а в іншому -в розумінні фізики та механіки, в що не кожний хоче впрягатися.

Якось серед дня потихеньку почався невеликий але, як було видно, "довгограйний, дощ. Ні в саду, ні на грядках робити було неможливо і ми з дружиною вирішили запросити на обід і сусіда. В нас умови добрі бо кухарка є постійно, крім того в нас є газова плита, що полегшує кухонні проблеми. Після гарного обіду почалися всілякі розмови, під час яких я розповів про моє передбачення в лікарні падіння на бік грузовика з плитами, а невдовзі добавив ще історію з незнайомкою на набережній, а також декілька інших випадків моїх передбачень в різні часи мого минулого. Ці всі події не на жарт зацікавили сусіда, він висказував всілякі догадки, серед яких було і те, чи не переніс я колись клінічну смерть, про що сам не здогадувався, але цей випадок міг наділити мене такою властивістю. Про ці припущення найбільше повідомляє научна і практична медицина. Я пригадав, що в дитинстві мама при мені розповідала іншим людям про випадок моєї важкої простудної хвороби -я втрачав свідомість і якийсь час навіть не дихав. Лікарів тоді не було, мама бігала за якоюсь сусідкою, після чого вони проводили якісь дії,- накривали чорною тканиною моє лице і щось ворожили. Звичайно, після цього я прийшов до тями і невдовзі одужав зовсім. Як не благословити таку сусідську допомогу. Згадуючи події давно минувших днів залишаються причини для роздумів і догадок. Дотепер я пам'ятаю ніби той самий випадок з хворобою : - спочатку я все , як завжди, бачив, але вмить я почав кудись падати, не відчував дотику до ліжка, взагалі не відчував свого тіла, я був легенький, моє тіло ніби весь час котилося, але не по якійсь площині, а падаючи, обертаючись ніж пушинка. Цей стан для мене здавався неприємним поки вмить не скінчився і я побачив лице мами. Тепер той стан можливо зрівняти з демонстрацією невагомості в космічному кораблі, лише дії космонавта спокійні і логічні. Невже між догадкою сусіда та моїм "сном” є якийсь зв'язок?

Доля повела цього похилого чоловіка в чотириденний вояж в самий продуктивний на білі гриби період. Це й надбавляло сили та легкості долати знайомі "гранки” і долини, а тоді ще носити до машини чергові кошари біляків. Потім були клопоти з сушкою та маринуванням, але не забарилася і розплата за радість. На протязі декількох днів почав боліти фаланговий суглоб великого пальця правої стопи, що вся розпухла і почервоніла. По причині втрати водійських можливостей до травмопункту лікарні чоловік був змушений приїхати на таксі і в недільний день. Черговий травматолог уважно оглянув "болячку”, уважно розпитав, що передувало появі цієї травми, які були навантаження, харчування, чи вживалися бобові, алкоголь (який і скільки), яке використовувалось взуття, та інші обставини. В процесі дуже коректної, лояльної та довірливої бесіди лікар В.Є.Ландовський уже виказував можливий діагноз, але для повної картини назначив рентгенографію патологічної зони. Тоді діагноз став впевненим -постравматичний остеоартрит...фалангового суглобу правої стопи. Лікар пояснив і механіку травми -відсутність з віком належної хрящової і жирової прослойки в шарнірі суглобу, в зв'язку з чим необачне велике навантаження спричинило запалення. Було виголошене припущення на досить довгий термін лікування і щира багатослівна порада утримуватися від таких екстремальних навантажень в такому віці. Він сам зробив ін'єкцію діклофенаку, запевнив, що за півгодину сильний біль пройде, а надалі багаторазово пояснив порядок лікування, виписав рецепт на препарати ІМЕТ та Ультрафастин для початку лікування, що є знеболювальними та протизапальними. Надалі рекомендовано звернутися в травматологічний кабінет поліклініки. Тут чекали нові екзекуції. інших спеціалістів. .

Невже лікарі не враховують самовідновлюючі з плином часу властивості організму людини, а бездумно щедро обдарують людей рецептами-записками на не такі вже і безневинні в деяких ситуаціях, але дорогі лікарські засоби. Безневинні тому, що не завжди враховуються лікарями можливості організму пацієнта сприймати ту чи іншу "хімію”. Не допомогло відвідування і інших спеціалістів. Проводячи обстеження цієї патології лікарі відомчої клініки направили пацієнта ще і до ревматолога обласної лікарні. Всі різні діагнози ( артрит, подагра, бурсит ) та рекомендації вивчались лікувальними спеціалістами клініки і,звичайно, згідно призначень проводились процедури. Тим часом пацієнт мав можливість звикати до нової хвороби, усвідомлюючи, що вона буде дуже "довгограючою”, або, навіть, вічною. Багато знань стосовно цієї патології, правильності її діагностики та лікування було вивчено з можливостей інтернету вже дома. Хто в наших медичних установах крім рентгенівських знімків буде робити ще УЗД, якісь хитрі аналізи, та ще "обмацування” (пальпація) стану суглобів чи кісток, а також -можливих ущільнень м'язових участків, що дає найбільше підстав для конкретного, найбільш виваженого "будування” діагнозу. Лікарі це не практикують. Їм це не треба. Тому, мабуть, на протязі двох місяців, та і пізніше, точного діагнозу не було встановлено. Пізніше крім призначеного курсу лікування прийшлося добавити деякі нейтральні методи народної медицини. Покращення стану стало помітним, але остаточний результат ще десь за далекими горами. Під час розмови в клініці з одним колишнім високопосадовцем, той виказав таку істину, що оце захворювання, на жаль, є дуже частим в народі, але роль лікарів є низькою. Від кого і за що звичайній людині чекати допомоги? Практика обігу вільної і незграбної форми записок в аптеки кожним лікарем всіх лікувальних закладів настільки однакова, що закрадається враження, що цей порядок своїм циркуляром започаткувало саме міністерство охорони здоров'я, щоб уможливити корупційну діяльність самого багатого в державі медицинського синдикату. Тому наша медицина відбирає в соціально не захищеного народу добру половину його скупного доходу. Кого це цікавить, чи залишається в людей після аптеки коштів на комунальні виплати та хліб. Офіційна медицина при нинішній корупційній владі не допустить на своє поле прогресивні принципи, подібні азіатським, де діють правила лікування не болі, а самої хвороби.

Слід сказати, що і самій Ужгородській центральній міській клінічній лікарні разом з поліклінікою та іншими медичними закладами і установами, що розміщені неподалік не пощастило. Не пощастило з вулицею. Бо ця дорога цілком випадково стала вулицею. Тому вона дотепер так і не відбулася. Не дивлячись на благородність задуму. Вже тоді люди поговорювали про різницю будівельних робіт за кордоном і в нас. В інших державах починали з розумного планування об'єктів, будівництва дороги, чи вулиці, прокладки всіх необхідних підземних комунікацій і тільки тоді проводили будівельні роботи. Про початок будівельних робіт на Червениці мало хто знав, він співпав із знаменитим БАМом, тому цю невелику територію, цей мікрорайон, донині так і зветься - "БАМ”, навіть тутешня пекарня свій продукт назвала «Хліб Бамівський». Бідна Червениця, як єї тоді місили самоскидами та іншими механізмами. Потім цю кривулясту виноградарську дорогу загрейдерували і якось покрили асфальтом. Але її чомусь ніхто не здогадався випростати, поки була на те можливість,придати їй вигляд вулиці. Так вона дотепер петляє, тільки зелені крони дерев маскують цей архітектурний витвір від очей туристів та гостей міста, що проїздять по при-граничній вулиці Собранецькій. Тут відсутня не тільки ливнева каналізація, але і придорожні канави. В дощову погоду вулиця вмить перетворюється в річку, що несе не тільки лозу, гілля та сміття, але і масу каміння. Куди? Та на ту ж вулицю Собранецьку. Іноді пішки не пройдеш по воді, але ще з-під колес тебе облиє. Вулиця не тільки стихійно появилася на Червениці, але і так само дістала таку "нерідну” назву. Комусь спросоння в пам'яті виринув Грибоєдов, що аж нічим не прислужився нашому місту. І надовго приріс тут, мабуть часто промиває шлунок від грибів.

Потім було так: Побудували корпуси гуртожитку УжДУ. Без прокладки дороги. Для цього з майбутньої ще тоді вулиці Грибоєдова по теж існуючій возовій дорозі проторили будівельним транспортом колію, яку теж потім стихійно "легалізували” на вулицю Студентську, Згодом по такій самій схемі побудували корпус Інституту ядерної фізики. Мине якийсь час і на слідую-чому за Червеницею хребті виростуть учбові корпуси УжДУ, серед яких і практикуючий стоматологічний факультет. В тому-ж напрямку, значно далі, на мальовничому хребті гори Кальварії завершиться будівництво п'ятиповерхових корпусів научно- практичного об”єднання (НПО) "РЕАБІЛІТАЦІЯ”з глибокими підземними комунікаціями для лікування астматично і алергічно залежних хворих з допомогою штучного соляного середовища. Проект будівництва розраховувався для всього Радянського Союзу. Так цей лікувальний заклад на протязі десятиліть дарує можливість нормального життя сотням тисяч пацієнтів не тільки України, але й сусідніх держав. Не тільки з вікон верхніх поверхів, але й просто з двору можна побачити внизу навколо гори частину Ужгорода, але найкрасивіше - мікрорайон "Шахта”, де розташовані корпуси двох чи не найважливіших клінічних лікарень. Це протитуберкульозний та онкологічний диспансери.

В лікувальній практиці Ужгородської центральної міської клінічної лікарні існує невід'ємна потреба в цілях ефективного та повного діагностування патологій направляти сотні хворих щоденно в інші лікувальні заклади міста. А добиратися іноді і до декількох клінік досить важко. Загальновідомо,що по причині незадовільного стану існуючої сітки міських вулиць і доріг неможливо підтримувати необхідний рух міського пасажирського транспорту до всіх вищеперечислених медичних закладів. По вулиці Університетській не тільки їздити транспортом, а навіть ходити пішки важко. Половину відстані вона йде круто вниз, після чого -так само вверх до університетського містечка, де обладнана кінцева зупинка багатьох маршрутів міського транспорту. Весь відрізок цієї вулиці виник стихійно, він повторює десятки поворотів возової дороги, покриття виконано неналежним чином. Далі від УжДУ до НПО "РЕАБІЛІТАЦІЯ” дорога проходить ніби через пропасть вулиці Великокаменної, долає лабіринти між під'їзними прибудовами до воріт котеджів по вулиці Північній, ледь добирається до двору НПО. За-то туди нема регулярного автобусного сполучення. Декілька тисячоліть пройшло, як людство видумало колесо, відтоді всі люди знають,що для колеса потрібна дорога. Знають всі, крім Ужгородських чиновників.

Тепер уявімо собі цей тріпекс -трьохголову гору, що височить над містом. Це БАМ, УжДУ і НПО. Вони знаходяться на одній лінії, одній висоті, а відстань між ними -приблизно по одному кілометру. І ось розумні і порядочні люди могли спокійно в свій час з'єднати ці три об'єкти дуже красивою вулицею-дорогою, шо пролягла-б горизонтально, хоча і дугоподібно, але без спусків і підйомів. Далі від НПО "РЕАБІЛІТАЦІЯ” дорога повинна була би бути продовжена в декількох варіантах до передмістя Ужгорода, щоб з”єднати комплекс УЦМКЛ, факультет стоматології УжДУ і НПО "РЕАБІЛІТАЦІЯ” -з двома важливими диспансерами -протитуберкульозним та онкологічним. Для цього було-б достатньо прокласти одну дорогу по хребту Кальварії до кільцевої дороги, другу, найбільш вигідну і коротку через старе стрільбище в бік коньячного заводу, де в двохстах метрів від перехрестя на цей завод ( на першому підйомі ) існує можливість обладнати гарну і вигідну кругову розв'язку. І, головне, - довжина цієї дороги менше одного кілометра. При нинішніх технічних можливостях цю необхідну "перемичку” можливо побудувати за один день. Не менш привабливим здається варіант побудови дороги від НПО "Реабілітація” вверх по хребту гори до обїздної траси в бік словацького кордону, що на самій її високій частині. Ото було-б вигідно для транспортного сполучення, але більш корисною видалася-б естетична складова, бо хребет Кальварії, його найвища частина, відкриває казковий вид на майже все місто з висоти пташиного польоту. Тут можливо обладнати оглядові майданчики. Затрати мінімальні, ні мостів, ні насипів не треба споруджувати, а ліс на всій північній зоні міста давно вже приречений, бо по всій цій лісній території виростають котеджі, як гриби. Хтось мріє про туристичну привабливість краю, а хтось -про свою вигоду.

Ще в передвоєнні тридцяті роки минулого століття на одній з високих будівель на Кальварії ( вул. Руставеллі, 1 ) останній поверх був оздоблений вікнами «на всі чотири боки», навкруги приміщення була нанесена ярка полоса, на якій були позначені цифри по компасу від «0” до "360” градусів. Це приміщення було обладнано телефоном для зв'язку з міським штабом оборони від повітряного нападу ворога. З нього було видно територію всього міста.. Тепер загрози нападу не існує, але існує потреба збільшити привабливість нашого міста в очах можливих туристів. Прикро, що не судилося зберегти існуючу колись дорогу з вулиці Тихої по ВСІЙ Кальварії на саму єї вершину, де вона по самому хребту продовжувалась лісом до теперішньої кольцової дороги неподалік кордону. Там, на перевалі , існують найкрасивіші умови для транспортної розв'язки та іншої інфраструктури і дещо вже на тому місці змінюється. "Царське село”, що виросло на території Кальварії поглинуло, перекрило цю дорогу. Тому це ускладнює проблему відвідуваності НПО "Реабілітація” як амбулаторними місцевими хворими, так і приїжджими, стаціонарними, що завжди мали б можливість по цій найкоротшій дорозі навіть пішки прямувати в історичний центр міста -площу Корятовича за 10-15 хвилин. Мабуть ніхто не наважиться опротестувати залежність проблеми здоров'я від стану вулиць, автобусного сполучення та загальної естетики.

Юрій Стегура

Пенсіонер